Інформаційна онлайн-хвилина «120 років від дня народження Миколи Платоновича Бажана (1904–1983)».

                                                                            08.10.

Інформаційна онлайн-хвилина «120 років від дня народження Миколи Платоновича Бажана (1904–1983)».

        Миколу Платоновича за його життя назвали богатирем української поезії ХХ століття. Це твердження не є безпідставним, адже поезія, яка виходила із під його пера вражала масштабом бачення та осягнення матеріалу, темпераментною метафорикою.

        Відомий український поет, культуролог, енциклопедист і громадський діяч Микола Платонович Бажан народився 26 вересня (9 жовтня) 1904 року в місті Кам’янці-Подільському. Свої юнацькі роки провів в Умані, де закінчив кооперативний технікум, після того переїхав до Києва, де навчався спочатку в кооперативному інституті, а потім в інституті зовнішніх зносин. Микола Бажан не лише був майстером поетичного слова, але й блискучим перекладачем багатьох шедеврів світової літератури, зокрема, «Витязя у тигровій шкурі» Шота Руставелі. Жив у Києві. Помер 23 листопада 1983 року. Похований на Байковому кладовищі в Києві.

     Ім’я Миколи Бажана носять середні школи №11 Умані та №25 Кам’янець-Подільського, де відкрито музей поета. У Кам’янець-Подільському національному університеті встановлено стипендію імені Миколи Бажана. Його ім’ям названо проспект у Києві, вулиці в багатьох містах України.

Кілька облич Миколи Бажана: https://www.youtube.com/watch?v=RrQfYNJysyg

https://www.youtube.com/watch?v=iSvP2Tq05vU&t=43s

Творча спадщина митця: https://www.ukrlib.com.ua/bio/author.php?id=30

«115 років від дня народження Богдана-Ігоря Антонича (1909–1937)».

 

 04.10.

Інформаційне повідомлення

«115 років від дня народження Богдана-Ігоря Антонича (1909–1937)».

 «Червоні клени й клени срібні,

над кленами весна і вітер.

Дочасності красо незглибна,

невже ж тобою не п’яніти?

Я, сонцеві життя продавши

                                         за сто червінців божевілля,

                                           захоплений поганин завжди,

                                        поет весняного похмілля».

                                     (Б.-І. Антонич. «Автопортрет»)

 

    1909 року 5 жовтня – в селі Новиця (історична Лемківщина, нині у складі Польщі) народився Богдан-Ігор Антонич, поет, прозаїк, перекладач.

Його батько – греко-католицький священик Василь Кот – після закінчення семінарії і перед висвяченням змінив прізвище. Як пояснював його гімназійний товариш, а згодом швагер Олександр Волошинович: «оскільки згідно тодішніх звичаїв не було воно достатньо поважним для сільського священика».

      Змалку виявляв інтерес до поезії. «Велика заслуга в цьому няні (це була молода дівчина, не пам’ятаю її імені), яка дуже любила вірші» і часто читала дитині, а багато поезій Шевченка знала напам’ять», – згадувала наречена поета Ольга Олійник. Під час Першої світової війни родина мешкала у Відні. Бідували, хлопчик часто слабував і скаржився на серце.

      Закінчив польську гімназію у Сяноку – єдину на всю Лемківщину, де вчили також і української мови. Був найкращим учнем, багато читав, став писати вірші. «Пам’ятаю, що Б.І. Антонич сидів у другій лавці, по лівому боці класи від кафедри. Був це хлопчина дуже спокійний, тихий, середнього росту і робив враження слабовитого, – згадував викладач Лев Гец. – Часто він був задуманий, замріяний».

       Вирішальним у формуванні особистості майбутнього поета стало навчання на філософському факультеті Львівського університету. Глибоко вивчав українську мову і літературу, входив до гуртка студентів-україністів, почав друкуватися в періодиці, завойовував авторитет і повагу.

       Автор поетичних збірок «Привітання життя» (1931), «Три перстені» (1934), «Книга Лева» (1936) та виданих посмертно «Зелена Євангелія» (1938), «Ротації» (1938). Для його поезій характерне життєрадісне світовідчуття, широкий тематичний діапазон, переплетіння фантастичних і реалістичних мотивів.

Цікаві факти про Богдана-Ігоря Антонича : https://www.youtube.com/watch?v=kbHjsWRiSyc

«Найкраща пора писати для мене, це ранній ранок, – писав Богдан-Ігор Антонич у статті «Як розуміти поезію». – Напівпробуджений, ще в ліжку складаю вірші. Тоді уява викликує образи небагато ріжні від сонних мрій, тоді маю дослівно враження, мовби мені хтось у сні нашіптував якісь дивні слова. буджуся вже цілком, одягаюсь і записую якнайскоріше зложені в цей спосіб поезії… В інших порах дня, при повній свідомості пишу на загал важко й багато виправляю».

Росте Антонич і росте трава,

і зеленіють кучеряві вільхи,

Ой, нахилися, нахилися тільки,

почуєш найтайніші з всіх слова.

(уривок з вірша «Весна» Богдна-Ігоря Антонича)